Джаспер тихо йшов лісом. Було ясно та сонячно і вампір світився у ясному промінні. Сонячні зайчики вистрибували довкола, освітлюючи темні місцини між деревами. Хм...чудова погода,- подумав вампір,- але завжди світить сонце перед бурею, побачимо... Вампір прискорив хід і відчув приємний запах. Тваринний запах. Потім почулось важке серцебиття і шурхіт між дерев. Джаспер подумки облизався - грізлі, те, що треба. Вампір заховався за деревом і замітив темно-сірого ведмедя. Тварина повільно просувалась хащами, важко дихаючи. Кроки були важкими, а очі налиті кров'ю. Ведмідь сів біля дерева, глянув на нього і почав незграбно видряпуватись нагору. Тріщали гілки, сипалось листя, тварина всілась на грубій гілці і сумно ревнула. Тут Джас викрив себе: він миттю опинився над грізлі і, звисаючи з гілки, показався. Ведмідь від несподіванки настовбурчив шерсть, але тут же прийняв захисну позицію.
- Ну, що? Попався, ведмедику? - в голосі прозвучав сарказм.
І він, спритно схопивши тварину за густу сіру шерсть, кинув здобич на землю. Почувся глухий удар і грізлі несамовито заревів. Та Джас не захотів гратися зі здобиччю - він вирішив не завдавати болю тварині і, зіскочивши з дерева і опинившись біля неї, вампір з легкістю прокусив грубу шкіру і почав жадібно пити свіжу теплу кров. Ммм...- він примружив очі від задоволення, але кров закінчилась і Джас відійшов від мертвого тіла. І чому ж її завжди мало? Вампір оглянув себе: подерта, закривавлена сорочка і такі ж джинси - не найкраще вбрання. Вампір повністю роздер на собі сорочку і, вкривши нею грізлі, попрямував додому.

Ліс ------> Місцевість біля річки